ПОТЕПЛІ́ШАТИ, ає, док.

1. перев. безос. Стати теплішим (про погоду, клімат). Надворі потеплішає, то й хата порозумнішає (Укр.. присл.., 1963, 25); Надворі стихло й потеплішало; тихий вітер ледве шелестів сухим вишневим листом (Н.-Лев., І, 1956, 99); Він обіцяв узяти мене з собою на паровоз, як потеплішає (Сміл., Сашко, 1957, 18); Роса вже впала, ніч потеплішала, і він міг, не боячись, іти гуляти (Собко, Скеля.., 1961, 103).

2. перен. Набрати привітнішого, лагіднішого, ласкавішого виразу, втратити суворість (перев. про очі, погляд і т. ін.). — Яків?! Ви що тут поробляєте, хлопче? — спитав він здивовано; очі його потеплішали (Вол., Наддн. висоти, 1953, 29); — Увесь вік одбивався [рибалка] ним [веслом] од злиднів, бився з нуждою і навіть на коня стягнувся, — потеплішав погляд (Стельмах, II, 1962, 213); Обличчя Савченка несподівано потеплішало. Здавалось, ніби він згадав щось дуже хороше (Собко, Запорука.., 1952,86); // Стати лагіднішим, ласкавішим. Голос його потеплішав.

Потеплі́шало на се́рці (на душі́) в кого, безос. — хтось відчув душевну теплоту, радість. Потеплішало трохи на серці Тараса Григоровича при думці, що скрізь є добрі люди (Тулуб, В степу.., 1964, 79); На душі [у Надії] потеплішало, і все довкола набрало вже призабутої товариської святковості (Баш, На.. дорозі, 1967, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 403.