ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка.

1. Визнавати правильність, істинність чого-небудь, погоджуватися з чимсь; підтверджувати. Йому здавалося, що мусить брехати.. Немов Потурайчин умовляв у нього цю брехню, а він мусив її потверджувати (Март., Тв., 1954, 368); Кат [Мусій Гандзя] лежав на ясному сонці, потверджував усе, що йому інкримінувалося, зізнавався й не каявся (Ю. Янов., Мир, 1956, 237); — О, то мусить бути дуже неприємно мешкати в такому негарному краю! — сказала варшав’янка. — А певне! Страх неприємно, — потвердило кілька панянських голосів (Л. Укр., III, 1952, 675); // перев. док. Ще раз повторити висловлене раніше. [Голос покликача:] Теофіл все потвердив, що говорив і перше (Л. Укр., II, 1951, 526); // Бути свідченням, доказом правильності, істинності чогось. Виходить, аналіз Петушека потверджує слова Віктора Михайловича (Шовк., Інженери, 1956, 34); Опівдні розвідники повернулися. Додаткові дані потверджували результати нічної розвідки: у глибині флангів починався такий глухий край, що ворог не вважав за потрібне виставляти там навіть окремі засідки (Гончар, III, 1959, 96).

2. перев. із спол. щ о. Засвідчувати відповідність чого-небудь дійсності. Господар узбек, ледве володіючи кількома словами з російської мови, потвердив, що справді його квартирант збирався виїздити до Чадака, навіть коня осідланого замовив (Ле, Міжгір’я, 1953, 41); — Тоді запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник, я рискував [ризикував] життям, рятуючи їх! (Ю. Янов., І, 1954, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 398.