ПОСІ́ЯТИСЯ, і́ється, док.

1. Упасти, потрапити в оброблену землю (про зерно, насіння). — Чи ж так добрі господині роблять? Самі встають, а сіяча не будять: хай поспить собі, а просо само посіється (Стельмах, II, 1962, 332); // безос. Здійснитися (про посів). Де голова [колгоспу] добрий, так і посіється і вироститься (Хлібороб Укр., 2, 1964, 16).

2. чим. Засіятися яким-небудь зерном, насінням (про ділянку землі). * Образно. Розвернися ж на всі боки, Ниво-десятино! Та посійся не словами, А розумом, ниво! (Шевч., II, 1963, 402).

3. перен., розм. Бути розкиданими у великій кількості на поверхні чого-небудь. Краю мій! родино моя! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків, багато розлилося сліз та горя, посіялося кісток та крові; та не знехаяло це твоєї пишної краси, твого безмірного достатку (Мирний, IV, 1955, 315); // Розсипатися по якійсь поверхні (про волосся). Очіпок зовсім звис на очі, волосся посіялось по шиї (Барв., Опов.., 1902, 115).

4. перен. З’явитися, вирости на шкірі (про вуса, бороду). Вже в Іванка посіялись вуса; // безос. — Северинов, розкажи, що діється у вашій спальні, — звернувся до Андрія голова ради, дев’ятикласник, в якого вже посіялось чорним мохом під носом (Збан., Курил. о-ви, 1963, 169).

5. перен. Почати йти, сіятися (про дрібний дощ, сніг). Сніг перестав, посіявся дрібний імлистий дощ (Вас., II, 1959, 40); Незабаром уже й сніг посіється (Коп., Петрогр. хлопчик, 1950, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 331.