ПОСІ́ЛЛЯ, я, с., заст., рідко. Маєток, садиба. Старе посілля, де жив батько, меншому братові досталось (Сл. Гр.); — Це посілля шляхтича, — пояснив фурман (Досв., Вибр., 1959, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 329.