ПОСХИ́ЛЯНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до посхиля́ти. Дванадцять бабів стало серед церкви півкругом коло священика, котрий читав євангелію [євангеліє], розгорнувши її і поклавши на посхиляні людські голови (Н.-Лев., VI, 1966, 368).

2. у знач. прикм. Який похилився (перев. про рослини). Прив’яле, аж посхиляне бадилля од пекучого сонця піднімалось, неначе спросоння, під свіжою росою (Н.-Лев., І, 1956, 68); Стежкою, серед посхиляних соняшників та кукурудзи, подибав [Іван] нагору, до хати (Гуц., Скупана.., 1965, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 392.