ПОСУТЕНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до посутені́ти.

2. у знач. прикм. Темний. Ввечері Ніна Дмитрівна вийшла з бібліотеки через чорний хід і пройшла посутенілим парком (Перв., Материн.. хліб, 1960, 43); * Образно. Її червона сукня майорить у вечірньому посутенілому повітрі (Мирний, III, 1954, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 391.