ПОСУ́ДА, и, ж., рідко.

1. Те саме, що по́суд. Харитя їла чи не їла, швиденько помила посуду, поскладала її на мисник (Коцюб., І, 1955, 15); Посуда була вся дерев’яна: і чарки, й коряки — усе з дерева (П. Куліш, Вибр., 1969, 148); [Зінько(зносить ящик):] А тут що таке? [Демко:] Усяка посуда: стакани, тарілки, чашочки [чашечки] (Кроп., II, 1958, 210); Здоєне молоко важко спочиває в дерев’яній посуді, над ним схилився ватаг (Коцюб., II, 1955, 324); Острожин несе посуду з приманкою для риби, плед, килимок і складаний стільчик (Л. Укр., II, 1951, 50).

2. Судно, човен, корабель і т. ін. Посуда [шаланда] наближалася до берега неухильно, невідступно, ступінь за ступенем, хвилина за хвилиною (Ю. Янов., І, 1954, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 389.