ПОСУВО́РІШАТИ, аю, аєш. Док. до суво́рішати. Пригнічений тяжкими злиднями, він посуворішав, через найменшу дрібницю спалахував, як вогонь (Юхвід, Оля, 1959, 86); Антип враз посуворішав і так глянув на них [дітей], що всіх шістьох наче звіяло з долівки — так проворно випурхнули на лежанку, а з неї — на піч (Логв., Літа.., 1960, 9); // Набрати суворішого виразу (про очі, обличчя). Насторожились бійці біля гармат у вишняку: раніше стрілянини цієї не чути було. Посуворішали обличчя (Головко, І, 1957, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 389.