ПОСТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше ПОСТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Стягнувши, зав’язати щільніше багато чого-небудь (також про багатьох). [Настя, Тетеря, Панас, потім і Байда:] Зажурилась Україна, що ніде прожити; Витоптала орда кіньми маленькії діти. Ой маленьких витоптала, великих забрала; Назад руки постягала, аж у Крим погнала (Н.-Лев., II, 1956, 442).

2. Тягнучи, зібрати докупи, в одному місці багато чогось. — На цій [ділянці], поки постягаєш дерево до стосу — скільки часу прогайнуєш (Стельмах, І, 1962, 304); Багатство міське некрутів здивувало… «Все, що було на селах найкращого, мабуть, постягали сюди [у місто]» (Мирний, II, 1954, 120); // перен. Зосередити в одному місці багато чогось або багатьох. — Що ж ти, сину, думаєш чинити? — спитав Шрам. — А що ж! Їхати до Переяслава, постягати до обозу підручнії мені полки да й стояти хоть проти цілого світу! (П. Куліш, Вибр., 1969, 113); Через кілька днів їх [танки] постягують зі степу в Каховку (Гончар, II, 1959, 377).

3. Тягнучи, зняти, забрати з якоїсь поверхні все або багато чого-небудь. Згадала [Марта], що у дворі треба сховати від дощу зерно, що сушиться, а в садку постягати полотно, що білиться (Вовчок, Вибр., 1937, 218); // Стягнути пальта, чоботи і т. ін. з багатьох. Ястшембський насилу постягав з їх оксамитові на лисах чоботи (Н.-Лев., II, 1956, 70); Другого дня вранці Серичак і Рахівський, пострижені й поголені, в чоботях, що їх постягали з побитих вояків під Стогом, ..рушили на доли (Гжицький, Опришки, 1962, 194).

4. Силою примусити всіх або багатьох злізти з чого-небудь, звідкись, зійти додолу, на землю. — Збіглися люди, постягали тих з коней, зв’язали і повели на зборню (Коцюб., II, 1955, 79).

5. Примусити багатьох сплатити борги.

6. перен., розм. Покрасти все або багато чого-небудь. — Ти, сякий-такий сину! чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі (Н.-Лев., II, 1956, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 386.