ПОСТУ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. посту́кувати і звуки, утворювані цією дією. Чутно було глухе постукування серед темноти, а більше нічого (Мирний, IV, 1955, 298); Його [дятла] безнастанне і заклопотане постукування нагадало Максимові лічильник Гейгера у фізичній лабораторії (Рибак, Час.., 1960, 628).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 383.