ПОСТУ́КАТИ, аю, аєш, док., перев. чим, по чому. Стукнути декілька разів; стукати якийсь час. Вона знов постукала ціпком, перейшла, не звернувши уваги на Раїсу, хату (Коцюб., І, 1955, 319); — Оце пішло б на сохи, — він провів долонею по шершавій корі і постукав чоботом по окоренку (Тют., Вир, 1964, 436); Чубатий дятел од ранку працює на сивій сосні. Постукає дзьобом — і дивиться, що з того станеться… (Перв., II, 1958, 59); — Щось у тебе наче тут, під чуприною, поменшало, — постукав [батько] пальцем по лобі (Стельмах, І, 1962, 544); // Піти, поїхати із стукотом, викликаючи стукіт. Поїзд постукав по багатьох стиках рейок і зник, залишивши здивування й тишу серед тайги (Трубл., І, 1955, 121); // Стукаючи (у двері, у вікно), дати знати про свій прихід, попросити дозволу зайти до хати, кімнати. Лаврін постукав у вікно (Н.-Лев., II, 1956, 327); Увечері сиділа я собі дома і писала листи. Коли се хтось постукав у двері (Л. Укр., III, 1952, 615); Незабаром вони добралися до хутора і постукали в першу хату (Тют., Вир, 1964, 322); * Образно. — Я прийшов постукати до вашого серця, щиро поговорити з вами (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 382.