ПОСТРІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що зустрі́ти. Веселий, говорливий [Денис], жартує з усіма, кого постріча [пострічає] (Кв-Осн., II, 1956, 417).

Го́споди постріча́й!, заст. — уживається як побажання добра, щастя і т. ін. Пострічай тебе господи, моя крихотко [крихітко]! (Барв., Опов.., 1902, 280); Зінька узяла в свою кремезну руку невеличку сухорляву білу руку отця Гарасима, поцілувала й розпрощалась. — Ну, боже тебе благослови! Господи пострічай! Дай боже час добрий! — сказав на прощанні отець Гарасим (Н.-Лев., VI, 1966, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 381.