ПОСТОЯ́ЛЕЦЬ, льця, ч., заст.

1. Той, хто тимчасово живе в заїзді (див. заї́зд1 1), на постоялому дворі тощо. Власник заїзду подав Михайлові зачитану вже, мабуть, не одним постояльцем газету (Збан., Сеспель, 1961, 364); // Той, хто живе на квартирі в кого-небудь; квартирант. — Адже ви у нас не якийсь постоялець, а гість у домі (Фр., VII, 1951, 39); *У порівн. В рідній хаті, а тримався [син], наче не свій, наче постоялець (Гончар, II, 1959, 198).

2. Солдат або офіцер, що стоїть постоєм де-небудь, у когось. [Михайло:] А се що таке, жінко? [Тетяна:] Що таке? Москаль-постоялець (Котл., II, 1953, 56); Солдат підковзнувся і впав. Петро Скирда, який дивився у вікно, впізнав у ньому денщика свого постояльця (Панч, В дорозі, 1959, 124); В кожній бо хаті стоять на квартирі солдати і кожний постоялець приносить харчовий пайок із військового складу (Козл., Ю. Крук, 1950, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 378.