ПОСТО́ЛИКИ, ків, мн. (одн. посто́лик, а, ч.), заст. Зменш.-пестл. до постоли́. Знов позбирала все, що мені треба, і дві пари постоликів розгорила, та й однесла до сусід (Барв., Опов.., 1902, 239); Сама ж Килина сиділа на дубовій лаві і пряла.. Її нога в постолику із старого чобота хиталася ритмічно (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 377.