ПОСТО́ГНУВАТИ, ую, уєш, недок. Стогнати стиха час від часу. Хвора жінка важко дихала і стиха постогнувала (Коцюб., І, 1955, 345); Ранені в руки та голови сиділи під будами, оббризкані власною кров’ю, і, постогнуючи, чекали допомоги (Ірчан, II, 1958, 227); Мати прокинулась. Спираючись на лікоть і постогнуючи від ревматичного болю, звелася і сіла в ліжку (Вільде, Сестри.., 1958, 88); * Образно. Старий розмальований дерев’яний ослін, наскрізь продірявлений шашелем, аж постогнує під вагою доброго десятка чоловіків, які тісно усілись і димлять самокрутками (Логв., Літа.., 1960, 12); Вітер завива понад річкою, постогнує тихо верба (Дім., Ідол, 1961,12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 377.