ПОСТЕ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до постели́ти. Юнак поглянув на свої забруднені чоботи, почовгав підошвами по рогожці, постеленій біля порога (Грим. Вибр., 1955, 87); Сидиш у салоні і пишеш листа і знаєш,. що постіль уже постелена, і підеш спати, коли захочеш (Коцюб., III, 1956, 349); * Образно. Цілу ніч тривала ця нелегка переправа по хистких сріблястих доріжках, постелених місяцем.. через Дніпро! (Гончар, II, 1959, 287); // посте́лено, безос. присудк. сл. [Прісцілла:] Ходи, ходи, татусю, там для тебе давно постелено (Л. Укр., II, 1951, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 372.