ПОСПІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док.
1. з інфін., з чим і без додатка. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; спішити, квапитися. Вона кидалась до всього, бігала, поспішала перемивати й перетирати, щоб було вільно, коли подруга прийде, щоб побалакати з нею (Мирний, III, 1954, 175); Старий Варчук поспішав скосити перестиглий овес (Стельмах, На.. землі, 1949, 168); Хоч як поспішав Бутаков з роботою, він бачив, що раніше, ніж до Нового року, матеріали його експедиції не потраплять до столиці (Тулуб, В степу.., 1964, 431); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня. Вони поспішали, раз у раз поглядаючи у бік кухні, бо турбувались, що за роботою не встигнуть попоїсти (Гончар, III, 1959, 78); Дякую щиро за згоду перекласти деякі мої оповід[ання].. Добре, коли б поспішити з виданням (Коцюб., III, 1956, 458); // тільки док., перев. з інфін. Надто рано, передчасно зробити що-небудь. «Ох, ви люди небораки, — промовляв Василь до різця, з-під якого бігла, крутилася красива стружка, — ох, ви люди білоручки! Поспішили засудити бідного Келембета за отого Ніколаєва» (Ю. Янов., II, 1954, 104); — Як радісно!.. — І радісно й часом дуже сумно. — Ну, що ви? — Так. Поспішив народитись, Михайле Івановичу (Довж., І, 1958, 484); // тільки недок., із запереч. не та інфін. Не виявляти бажання негайно розпочати якусь дію, приступити до якої-небудь справи, роботи. Хмельницький не поспішав штурмувати збаразькі укріплення (Кач., Вибр., 1953, 75).
Не поспіша́ючи — поволі, повагом, не кваплячись. Яків, звернувши на польову дорогу, не поспішаючи, пішов додому (Шиян, Вибр., 1947, 10).
2. Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін.; намагатися скоріше потрапити кудись, вчасно прийти, не спізнитися. Швидче [швидше], коню, швидче, коню, Поспішай додому! (Шевч., І, 1951, 7); — Лягаймо, невістко, спати, бо завтра треба вдосвіта вставать та на панщину поспішать, — сказала мати (Н.-Лев., II, 1956, 183); Захар поспішав, піт йому заливав очі (Ле, Право.., 1957, 21); — Хоч і нерано вже, а як поспішу востаннє, то хоч смерком, а таки добреду додому… (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Боженко поспішив до гурту поважних людей (Смолич, Мир.., 1958, 62); * Образно. Високо-високо, в глибокій, бездонній синяві неба, спокійно, безтурботно поспішали дві легенькі пухнасті хмаринки (Донч., II, 1956, 523); // тільки недок., за ким — чим, розм. Те саме, що устига́ти. Четвірня [четверня] добрих коней несла легенький фаетон ніби на руках. Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (Н.-Лев., II, 1956, 204); Він сопів, як ковальський міх, і ледве поспішав за Маланкою (Коцюб., II, 1955, 23); // тільки недок., за чим, перен., рідко. Прагнути не відстати від вимог сучасності, не залишитися позаду. Він [П. Тичина].. свідомо поспішає за революцією, за новим життям (Еллан, II, 1958, 79).
Поспіша́ти ні́куди — немає підстав квапитися, не варто прискорювати події. — А я женитися не думаю, — відповів Рубін з серйозністю, на яку лише здатний був його вік. — До тридцяти років не оженюся, а тоді вже понесу голову під шибеницю. — І це діло, — відповів Каленик Романович. — Поспішати нікуди (Сенч., Опов., 1959, 9).
◊ Не поспіша́й (не поспіша́йте) з ко́зами на торг див. коза́; Поспіша́ти попере́д ба́тька в пе́кло див. пе́кло.
3. Ідучи прискорено, показувати пізніший час (про годинник). Нерівно, як зашкоджене серце, бився у темряві годинник: то уповільнювався, то раптом поспішав (Гончар, Земля.., 1947, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 357.