ПОСПАДА́ТИ, а́є, док.

1. Упасти звідкись, з чого-небудь додолу (про все або багато чогось); попадати. Стоїть [сотня козаків], шапки поскладавши на приспі у шинку, щоб як буде муштра, так щоб не поспадали з голов [голів] (Кв.-Осн., II, 1956, 199); Затемнилось би яснеє сонце, Поспадали б зірки; Срібний місяць з такого б нечестя Розколовсь на шматки (Крим., Вибр., 1965, 44).

2. Відпасти, відокремившись, відірвавшись від чого-небудь (про все або багато чого-небудь). Ото поспадали всі дванадцять замків (Сл. Гр.); — Я як телепну одного [чорта] по рогах! Роги й поспадали (Н.-Лев., І, 1956, 591); // Опасти (про листя дерев, пелюстки квітів, плоди і т. ін.). [Дід:] Було це восени пізно, як усе листя поспадало з дерева, а вінки усі на могилі посохли (Вас., III, 1960, 490); Уся земля була вистелена всіляким цвітом, що поспадав із садовини (Март., Тв., 1954, 147).

3. Звиснути (про волосся). Поспадали з чола його кучері ніжні на шию, І на рожевих устах стогін одчаю завмер (Зеров, Вибр., 1966, 297).

4. Зменшитися в об’ємі, стухнути (про пухлини, набряки на тілі). Опухи поспадали.

◊ Поспада́ти з го́лосу — те саме, що Спа́сти з го́лосу (про всіх або багатьох) (див. спада́ти). І Микола, і Панас Карповичі [Саксаганські] були незрівнянними виконавцями народної пісні.. навіть тоді, коли брати — Микола раніше, Панас значно пізніше — поспадали з голосу… (Рильський, III, 1955, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 354.