ПОСО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Сопіти неголосно час від часу. На деякий час за столом настає тиша. Чути, як найменший Корніїв посопує на руках у матері (Гончар, Тронка, 1963, 17); Як тільки доходило до того, щоб Грицеві розв’язати задачу самостійно, він замовкав і нерухомо стояв біля дошки, незадоволено посопуючи носом (Збан., Старший брат, 1957, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 353.