ПОСО́Л, сла́, ч.

1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій, який очолює посольство. — Мій брат у первих, маркіз де-Пурверсе, посол при одному дворі, писав мені, щоб я їхала за границю на води (Н.-Лев., І, 1956, 424); // Повноважний дипломатичний представник найвищого рангу. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах (П. Куліш, Вибр., 1969, 168).

2. перен. Той, кого посилають з яким-небудь дорученням, завданням; посланець. [Кассандра:] І певне Ахіллес того не знав, що в той же час, як він шукав послів, щоб їх послати у свати до тебе, твій брат, наш Гектар, саме раду радив, щоб запалити кораблі ахейські (Л. Укр., II, 1951, 258); Нехай він і посол від такого магната, як Острозький, але хто дав йому право нехтувати присутністю польного гетьмана (Ле, Наливайко, 1957, 21).

3. діал., заст. Депутат парламенту, сейму. Від 1908 р. до 1918 р. був я послом до австрійського парламенту, де не виголошував ніяких промов (Стеф., II, 1953, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 351.