ПОСО́БНИК, а, ч. Той, хто допомагає кому-небудь (перев. у здійсненні підступних, злочинних намірів тощо); поплічник, посіпака. У Росії свідомі робітники і селяни зрозуміли, що меншовики і есери є пособники білогвардійців.. (Ленін, 39, 1973, 148); Громада лютувала й викликала старшину та писаря до розправи, але їх не було на селі. Тоді ввесь гнів її перенісся на голови друзяків та пособників їхніх (Л. Янов., І, 1959, 304); Активними пособниками німецьких фашистів виступали українські буржуазні націоналісти (Тези про. 300-річчя возз’єдн.., 1954, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 351.