ПОСОБИ́ТИСЯ: ◊ Не посо́биться, перев. безос., кому, розм. — не допоможе. Хоч плач, хоч пробач, — не пособиться (Сл. Гр.); [Улька:] Та що, як я співатиму? Що ж мені пособиться? Хоч яка буде жалісна пісня, то хто ж її почує? Ніхто й не почує (Мик., І, 1957, 328); — Нічого їм не пособиться. Хай хоч вовками виють, минулого не повернуть (Стельмах, II, 1962, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 351.