ПОСМІХО́ВИСЬКО, а, с. Те саме, що посміхо́вище. [Самарійський пророк:] Не пізнає оселі батька п’яний син бездумний, за те блукає він у тьмі надвірній, за посміховисько стає ворожим дітям (Л. Укр., II, 1951, 133); Навіть ставши загальним посміховиськом, пан обозний не втрачав ані пихи, ані бундючності (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 215); Не для того вона.. одружувалася з старішим за себе, щоб ходити по селу, як жебрачка, та бути посміховиськом (Чорн., Пісні.., 1958, 42); — Не я тобі казав, що ці вікна боком будуть нам вилазити? Дожився до посміховиська, доживешся отак і до червоного півня! Багатіти теж треба з толком (Стельмах, І, 1962, 107).

На посміхо́висько [лю́дям (людське́, зага́льне)] — те саме, що На по́сміх [лю́дям] (див. по́сміх). Мусій.. зв’язався з тією клятою бабою, наче присох біля її розгородженого двору, та коли б ще біля плотницького діла, а то казна-що — ходить у фартусі людям на посміховисько… (Перв., Материн.. хліб, 1960, 140); — Вакула зав’язав залицяльників у мішку і кинув серед вулиці на глум і посміховисько (Цюпа, Краяни, 1971, 360).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 347.