ПОСМОКТА́ТИ, смокчу́, смо́кчеш, док., перех. і без додатка.

1. Смоктати якийсь час. Вранці Уляна потягла Йоньку до хліва, турнула телиці під пузо. — Посмокчи сам! Що ти купив-виміняв, щоб тебе на виду змінило? (Тют., Вир, 1964, 513); От якби це мед, тоді я вже посмоктав би.. з горлечка… (Чаб., Катюша, 1960, 75); * Образно. Мар’ян за міру вівса та п’ять возів гною витягне з мене вдесятеро більше. Він, як той павук, посмокче, попустить, щоб набрався сил, і знову смоктатиме (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68); // у сполуч. із сл. цигарка, люлька і т. ін. Палити якийсь час, раз у раз, потроху втягуючи в себе дим. Пахол лежав, ткнувшись обличчям униз, — він зводив голову тільки тоді, як треба було посмоктати цигарку і випустити дим (Смолич, Ми разом.., 1950, 61); Він вийшов до воріт, став між загаченою людьми вулицею і Хомашиним двором… Постояв, посмоктав люльку… (Чорн., Визволення, 1949, 139).

2. Висмоктати, обсмоктати все або багато чого-небудь. Но пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули цуцика, із’їли І посмоктали кісточки (Котл., І, 1952, 181).

◊ Посмокта́ти чима́ло кро́ві з кого — довгий час жорстоко експлуатувати, мучити кого-небудь. — А жив цей куркуль багато… і крові з бідного люду посмоктав чимало (Тют., Вир, 1964, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 349.