ПО́СМИКОМ, присл., діал. Дуже швидко; прожогом, стрімголов. Чи спав, чи не спав, удосвіта скочив на коняку та посмиком у Лучки… (Вовчок, VI, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 346.