ПОСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док., перех. і неперех. Виконати наказ, розпорядження або побажання кого-небудь, узяти до уваги чиюсь пораду. — Не ходи [посипати], мій голубчику! Ти ж в мене слухняний, послухайся мене: не ходи! (Мирний, IV, 1955, 289); Хоч стара Параска й не прокляла своєї дочки, та ходила до весілля все з червоними очима і ще скільки разів пробувала її зупинити; та тая не послухалась (Григ., Вибр., 1959, 292); — Хлопче упертий, послухайся ради принаймні в одному: Не користуйся бичем і міцніш натягай оці віжки (Зеров, Вибр., 1966, 315); — Краще б найняти худобу.. — Послухатись можу, а зроблю по-своєму, — сміється Давид (Стельмах, І, 1962, 481); // Підкоритися волі людини (про частини тіла, а також про машини, механізми тощо). Виявив [льотчик] травму, тільки коли потягся до парашута. Не слухається рука! Переломило! Друга, на щастя, послухалась. Шарпонув парашут, і душа замліла: парашут розкрився, але драний весь, самі клапті над головою! (Гончар, Тронка, 1963, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 344.