ПОСЛУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка.
1. Сприйняти слухом чиюсь мову, розповідь і т. ін., вислухати кого-, що-небудь. Може б хто послухав казки? (Л. Укр., І, 1951, 363); — Послухайте ж, дітки, мене, старого, — почав свою промову Бовдюг, напівлежачи в задку воза (Довж., І, 1958, 255); Послухайте мою просту мову сталевара Чубенка (Ю. Янов., II, 1958, 245); — Ні, ти тільки послухай, що він каже (Тют., Вир, 1964, 306); // кого. Побувати на концерті якого-небудь співака або відвідати оперу з його участю. — Послухав би ти, Корнію, Кіндрата Пожитька у «Запорожці» або в «Наталці Полтавці» Орину Гармашівну! — А що ж, і послухаю, може, — сказав Карній (Головко, II, 1957, 475).
Як (коли́) послу́хати (послу́хаєш) кого — якщо повірити чиїмсь словам, узяти до уваги те, що хтось говорить. Як послухати, що він про село розповідає, то й правда виходить — роботи край непочатий (Головко, II, 1957, 413); — А вона [жінка], звиняйте, зноровилася і знає тільки своє: чоботи кров гріють. І коли послухати її, то виходить, що й сонце так не гріє, як чоботи (Стельмах, II, 1962, 22).
2. Слухати кого-, що-небудь якийсь час, прислухатися до чогось. Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить (Шевч., І, 1963, 80); — Грай, а я послухаю, — тихо промовила вона, — я вже давненько стою та слухаю (Н.-Лев., II, 1956, 240); Вона метнулась до сіней, послухала під дверима, чи тихо в покоях, і, вернувшись до пекарні, позавішувала хустками вікна та причинила двері (Коцюб., І, 1955, 66); Сон його був неспокійний: часто вставав, підходив до колиски послухати, чи спить Микола. Син спав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 344).
3. Слухаючи, визначити стан деяких внутрішніх органів (серця, легенів, бронхів); вислухати. Тимка оглядала молоденька, затягнута в білий халатик дівчина. Вона послухала його трубкою і так близько схилилася до грудей, що Тимкові стало добре чути, як крізь марлеву пов’язку пахнуть медикаментами її коси (Тют., Вир, 1964, 293); — Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (Ів., Вел. очі, 1956, 35).
4. Узяти до уваги чиїсь поради, побажання; виконати вимогу, наказ чи розпорядження когось; послухатися. Послухай дурного, то й сам дурним станеш (Номис, 1864, № 6159); Послухайте мене; я таки пожив на світі, бачив дечого чимало на своєму віку (Кв.-Осн., II, 1956, 307); — Учися, серденько, колись З нас будуть люде, — ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився (Шевч., II, 1963, 299); — Отак тебе й послухали, — махнула рукою Одарка Степанівна. — У держави й без того клопоту хватає (Жур., Дорога.., 1948, 216).
5. тільки наказ. сп. послу́хай, послу́хайте, часто в сполуч. із част. лиш, лишень, бо і т. ін., розм. Уживається перев. разом із звертанням, щоб привернути чиюсь увагу. — Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам (Котл., І, 1952, 103); — Галю! Галю! послухай-бо, — промовив менший брат, — слухай-бо, мама принесла чоботи! (Вовчок, І, 1955, 291); — Ось послухайте, тітко, — гомонів згори Сергій. — Обживетеся на новому місці, так ще мене й у гості покличете (Тют., Вир, 1964, 180).
ПОСЛУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., заст. Слухати (у 4 знач.); слухатися. У нас така думка: ми в добрих людей віку доживемо, будемо їх послухати, щоб і їм було добре від нас (Барв., Опов.., 1902, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 343 - 344.