ПОСЛУ́ЖЛИВИЙ, а, е. Який охоче робить послуги, завжди готовий зробити послугу кому-небудь. Під вікном промайнуло обличчя колгоспного рахівника, завжди тихого й послужливого Івана Сидоровича (Панч, В дорозі, 1959, 111); * Образно. Мусила стара мати, призвичаєна до тихого, скромного й патріархального життя, придивлятися зблизька тому [до того], що робила її донька на першім поверсі, слухати тисячні шепоти послужливих язиків і нарікань її нещасного чоловіка (Фр., VI, 1951, 235); // Дуже ввічливий, уважний, привітний. Вутанька прийшла в кінематограф в парі з воєнкомом. Чемний і послужливий, він, дарма що зупинився десь на приватній квартирі в знайомих, спеціально зайшов за нею, щоб супроводити її цього вечора (Гончар, II, 1959, 177); // Догідливий, запобігливий. В польських умовах миру, які чимдуж інструктуються послужливими газетами, є одно, що примушує тільки знизувати плечима (Еллан, II, 1958, 248); // Який виражає догідливість, у якому проявляється запобігливість. Мігалаке, що спочатку не помічав цих жертовних доказів обожування, тепер приймав з явним задоволенням Орисьчине хвилювання і запобігливі, послужливі відповіді (Вільде, Повнол. діти, 1960, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 343.