ПО́СЛАВКА, и, ж., розм.

1. Поголоска, поголос; недобра слава. Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Вовчок, VI, 1956, 260); Гріх не біда, та пославка страшить! (Гриб., Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 22).

2. рідко. Те саме, що при́казка. Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й по́славка: бенкетує, як чорноставський владир [володар] (Вовчок, VI, 1956, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 337.