ПОСКИ́ГЛИТИ, лю, лиш, док. Скиглити, вищати якийсь час (про собак і т. ін.); // Жаліючись, говорити, плакати, надокучливо скаржитись якийсь час (про людей). Хвора полежала день, другий… Трохи оговталася, заспокоїлась. Зжилася з думкою про неминучу смерть. Заспокоївся й чоловік та діти: перший день поскиглили під вікнами лікарні, а потім теж примирилися (Збан., Малин. дзвін, 1958, 71); // Поквилити (про птахів).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 332.