ПОСИ́ЛІТИ, лію, лієш, док., перех., розм. Подужати, осилити що-небудь. Я такого змалку наслухавшись, усе сповняла, скільки моці, що посилію (Барв., Опов.., 1902, 428); — Я раніше гадав, що він [кінь] не посиліє тягти воза, а тепер переконався — він ледар (Збан., Малин. дзвін, 1958, 191); // Подолати, перебороти (якесь почуття). Не посиліла-таки [Галочка] горя свого! (Кв.-Осн., II, 1956, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 322.