ПОСВІТЛІ́ШАТИ, ає, док.

1. Док. до світлі́шати. Небо посвітлішало. Почало благословлятися на світанок (Гжицький, Вел. надії, 1963, 134); Сонце уже зійшло, але його ще не було видно із-за темного лугу; небо освітилося ясно й погожо, і луг теж посвітлішав і прихорошився (Тют., Вир, 1964, 230); // безос. Коли вогонь розгорівся ще дужче, у хижі [Анта] посвітлішало (Скл., Святослав, 1959, 7); В лісі немов посвітлішало (Воронько, Партиз. генерал, 1946, 8).

2. тільки безос. Почати розвиднятися, світати. Надворі враз посвітлішало, зазолотився сніг на хліві (Збан., Ліс. красуня, 1955, 26).

3. перен. Набрати веселішого, радіснішого, привітнішого виразу (звичайно про обличчя, очі). Він, кваплячись, пробіг очима по паперу, і обличчя його враз посвітлішало, розгладилась над бровами зморшка (Коч., Зол. грамота, 1960, 97); Перед світанком у хворого відбулася криза, йому стало легше. Посвітлішали очі (Шиян, Баланда, 1957, 72); // Стати щасливішим, радіснішим. Посвітлішав Дмитро, в очах заграли блищики, подобрішали вони (Стельмах, II, 1962, 332).

Посвітлі́шало на душі́ (на се́рці) в кого, кому — хтось заспокоївся, став радісним, щасливим. Парубкові посвітлішало, полегшало на душі і від свого рішення, і від своєї несподіваної великодушності (Стельмах, І, 1962, 535); Закрутилась, плин свій стишила Хмарина, як гора. Та від неї посвітлішало На серці в трударя (Дор., Тобі, народе.., 1959, 31).

4. перен. Стати радіснішим, оптимістичнішим (про настрій, думки тощо). Звернув [старий] у сад; пісок хрумтів під каблуками, посвітлішали думки і настрій (Гуц., Скупана.., 1965, 102).

В голові́ посвітлі́шало — думки стали виразнішими, чіткішими. — Внизу під скелею був один Хома, а піднявся на скелю, то це вже зовсім інший Хома! І бачить далі, і чує далі… І в голові наче посвітлішало! (Гончар, III, 1959, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 312.