ПО́СВІДКА, и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Досв., Вибр., 1959, 108); Безстрашний партизан зайшов до їдальні з посвідкою робітника скульптурної фабрики (Грим., Кавалер.., 1955, 215); Коли літак приземлився, увійшла службовка санітарного відділу й перевірила наші посвідки про щеплення віспи (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 44).

По́свідка на прожива́ння, заст. — документ, особове посвідчення, що дає право проживати де-небудь; По́свідка про осо́бу — документ, у якому записано основні відомості про його власника, а саме: прізвище, ім’я та по батькові, рік і місце народження, національність, місце проживання і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 311.