ПОСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВЯТИ́ТИ, ячу́, я́тиш, док., перех.

1. церк., заст. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості; освячувати, святити. [Савка:] Одколи живемо ми на цьому подвір’ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату (Вас., III, 1960, 61).

2. перен. Звеличувати, підносити, облагороджувати що-небудь. Пісня посвячує мирний труд, дає сили на подвиг, дав натхнення на боротьбу (Ю. Янов., V, 1959, 179).

3. кого в кого, церк. Виконуючи відповідний обряд, надавати кому-небудь духовного сану; висвячувати; // заст. Надавати кому-небудь певного звання, урочисто приймати до складу когось. Посвятити в лицарі.

4. Урочисто відзначати початок трудової діяльності юнака або дівчини, надаючи їм почесне звання робітника, колгоспника і т. ін. Посвячувати в робітники.

5. рідко. Те саме, що присвя́чувати. Мали, отже, досить обоє Солєцькі часу посвячувати вихованню дочки (Кобр., Вибр., 1954, 89); Посвячувати себе комусь є тому глупость [глупство], що є фанатизм (Стеф., III, 1954, 46); Кільканадцять літ посвятив я науці (Фр., II, 1950, 105); [Матушка гуменя:] Вони мають хіть, чоловіче, посвятити себе богу. Гріх їм боронити (Мирний, II, 1955, 83).

6. діал. Приносити в жертву щось, поступатися чимсь. І тут [при роботі] він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (Фр., VIII, 1952, 384).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 314.