ПОСВЯТИ́ТИ ¹, свячу́, свя́тиш, док., перех., церк.

1. Док. до святи́ти. Кайдашиха просила його посвятить і Карпову хату. Їй усе-таки шкода було сина (Н.-Лев., II, 1956, 365); — Я спровадив з Англії машину для іригації, сьогодня [сьогодні] й посвятили (Фр., II, 1950, 377).

◊ Посвяти́ти лози́ною, жарт. — побити когось різками. [Мати:] Він сьогодні таки доспівається, поки я посвячу його лозиною (Вас., III, 1960, 288).

2. Освятити все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Де були колодязі, і на ставку, усюди воду посвятили… (Кв.-Осн., II, 1956, 123); Скінчилась служба, посвятили Паски, аж ось з двора біжить Післанець до попа (Фр., X, 1954, 281); — У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, — посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом — панів бити (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 14).

ПОСВЯТИ́ТИ² див. посвя́чувати.

ПОСВЯТИ́ТИ³ див. посвяща́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 313.