ПОСВЯ́ТА1, и, ж., церк. Дія за знач. посвяти́ти1. Мати зараз паски печуть, яйця варять, готують на посвяту (Цюпа, Грози.., 1961, 261); Описавши посвяту в церкві гайдамацьких ножів, Шевченко посилався на розповідь старих людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 96).
ПОСВЯ́ТА2, и, ж.
1. Дія за знач. посвяти́ти2. Посвята на владику володимирського була цілком розумним актом, заслугованим цією ученою, морально цільною і благочестям душі увінчаною людиною… (Ле, Наливайко, 1957, 223); Вечори трудової слави, посвята в колгоспники, зустрічі з ветеранами праці, із знатними людьми села.. — ось неповний перелік того, чим створюють людям радість працівники клубів (Рад. Укр 18. V 1968, 2).
2. Напис на початку літературного, музичного і т. ін. твору, з якого видно, кому автор присвячує свій твір. Посвята моїй любій матері (Коцюб., І, 1955, 86); Там же були й книги Тургенєва, Кольцова, Аксакова, Полежаєва, Огарьова, Полонського, Куліша. На багатьох мережились авторські написи й посвяти (Ільч., Серце жде, 1939, 243); Ось портрет Гоголя з посвятою Тараса Шевченка (Вол., Наддніпр. висоти, 1953, 145).
3. діал. Самопожертва. Як в оті тяжкі конання хвилі Ти в нестерпній муці хоч раз крикнеш, Хоч зітхнеш, хоч думкою самою Пожалієш сього вчинку свого, То даремна вся твоя посвята (Фр., XII, 1953, 306); По від’їзді найбільше говорили всі за Тараса і подивляли його любов і посвяту для сестер (Ков., Світ.., 1960, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 313.