ПОСВИ́СТУВАННЯ, я, с. Дія за знач. посви́итувати і звуки, утворювані цією дією. Несподівано.. виразно долетить тихе посвистування смутного під барканом вуркагана (Вас., Незібр. тв., 1941, 43); Однак минала хвилина-друга, і повторювалось те саме: знайоме посвистування якимось чином знову оживало, близьке, набридливе, дратуюче (Гончар, Маша.., 1959, 16); Він не доказав, і незабаром я почув його посвистування носом (Донч., VI, 1957, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 310.