ПОРУ́ЧЧЯ, я, с., збірн. Те саме, що по́ручні. [Горніг:] Поруччя на сходах поламано, підлоги позривано,.. попсовано, порізано, порозкидано, потоптано, порубано — вкрай сплюндровано! (Л. Укр., IV, 1954, 247); На цім потічку стояв вербовий з поруччям місточок (Март., Тв., 1954, 454); Саїд узявся за поруччя на трибуні і, не дихаючи, чекав (Ле, Міжгір’я, 1953, 376); Він рвонувся просто під колеса вагона якраз вчасно, щоб встигнути вчепитися за поруччя гальмової площадки (Загреб., Європа 45, 1959, 92); Капітан аж зубами заскреготав і щосили стиснув у долонях поруччя крісла (Фр., VI, 1951, 470); Абрум хотів її посадити, але вона не сіла. Тільки оперлась на поруччя стільця (Коцюб., II, 1955, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 297.