ПО́РУЧ.
1. присл. Дуже близько, на невеликій відстані від кого-, чого-небудь; поблизу, поряд. Сів Павло біля столу, схилив голову на руки. — Ось і вечеря наша, — промовляє до його Галя, сідаючи поруч (Вовчок, І, 1955, 147); Пан глянув на Максима Базилевського, тоді він прикажчикував, та й каже: — Збудувать на цім місці хату на дві половини з кімнатами та й другу поруч поставить (Стор., І, 1957, 185); Марія вийшла теж на балкон і стала поруч, поклавши Стахурському руку на плече (Смолич, Ми разом.., 1950, 11); Альпи! Вони, здавалося, стояли тут поруч, а бійцям довелося ще скакати день і ніч, поки, нарешті, почали входити в гори (Гончар, І, 1954, 66); Пісню підхопили дівчата, що підносили розчин, муляри, які працювали поруч (Руд., Остання шабля, 1959, 24); // Безпосередньо один коло одного. — Я думав: поруч живуть люди — одні безпомічні, здичілі з темноти, другі — освічені, узброєні в знаття — і не злучаються, не єднаються, мовби бог зна які кордони розлучали їх (Коцюб., І, 1955, 259); Дивізія рухалась з гучними піснями по Олександрівській вулиці. Щорс і Боженко їхали поруч на добрих конях і поглядали з цікавістю на вікна (Довж., І, 1958, 165); // у знач. присудк. сл. Він наглянув дівчину зовсім несподівано. Він косив ячмінь, вона плоскінь брала. Ниви їх були поруч (Коцюб., І, 1955, 22); — Скучно стало їм у колгоспі.. От вони й розлітаються. А поруч Каховка, будівництво каналу… (Довж., Зач. Десна, 1957, 251); // перев. у сполуч. із сл. бути, йти, виступати, перен. Разом, спільно. Коли трапиться якась потреба, він просить звернутися до нього, свого найближчого сусіда. Бо хоч вона земська вчителька, та він думає, що церква і школа мусять йти поруч (Коцюб., І, 1955, 313); — Знаючи вас обох, ваші характери, ваші погляди, нахили, інтереси, я собі уявляю вас не інакше, як поруч у житті (Гончар, III, 1959, 341); Поруч, браття, ми були в неволі, Разом ми громили вражу рать, Тож тепер на морі й суходолі Нас ніхто не може роз’єднать (Рильський, II, 1960, 233).
2. у знач. прийм., з оруд. в. та прийм. з або з род. в. без прийм. Уживається при вказуванні на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь; біля, коло. По вулиці йшов якийсь чоловік поруч з молодицею (Н.-Лев., II, 1956, 84); Ярина сіла поруч з батьком на по́куті (Л. Укр., III, 1952, 666); Валентин сидить поруч Бориса на канапі, поклавши йому важку руку на плече, мов охороняючи друга від всіляких напастей (Гончар, IV, 1960, 67); Ми гукнули на Богдана. Він підійшов і став поруч нас (Ю. Янов., II, 1958, 165); На високих обочинах, поруч з липами, повиростали вікові дуби і встеляють жолуддям рівно чотири версти шляху (Стельмах, II, 1962, 139); // Уживається при позначенні невеликої відстані від чого-небудь. Поруч хаток ліпилися крихітні вівчарні, корівники, стояли височенні ожереди сіна (Тулуб, В степу.., 1964, 404); // тільки з оруд. в. та прийм. з, рідко. Уживається при вказуванні на суміжні або одночасні дії, а також на особи чи предмети, що перебувають у спільній або одночасній дії; разом, одночасно, поряд. Поруч з концентрацією посівів і зростанням торгового характеру землеробства йде перетворення його в капіталістичне (Ленін, 3, 1970, 82); Із польським трудовим народом Він [Богдан Хмельницький] поруч проти шляхти йшов… (Рильський, III, 1961, 145); Поруч зі своїм планом наступу Тютюнник запропонував на всякий випадок виробити й план відступу: війна є війною, і різні можуть бути несподіванки (Стельмах, II, 1962, 242).
По́руч з тим (з цим) — те саме, що По́ряд з тим (з цим) (див. по́ряд1). Згадала знов Ваш опис вистави господарської, .. а поруч з тим «скручені голови» [нездійсненні творчі плани] (Л. Укр., V, 1956, 433); Става́ти (ста́ти) по́руч з ким: а) ставати рівним, однаковим з ким-небудь. — Давайте нам літературу. Давайте Байронів, Шекспірів, Гете!.. й ми станемо поруч із іншими, ми увіллємось в сім’ю культурних народів, — кричав Джіафер, загрітий суперечкою (Коцюб., II, 1955, 138); б) приєднуватися до кого-небудь у боротьбі, важкій праці тощо; разом з ким-небудь брати участь у чомусь; Ста́вити (поста́вити) по́руч кого, що з ким — чим — вважати кого-, що-небудь рівноцінним, однаковим у якому-небудь відношенні з кимсь, чимсь; ставити в один ряд з ким-, чим-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 295.