ПОРУ́ХАТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Трохи, злегка поворушити що-небудь. Він поклав лебедине перо у кишеню, де лежала листівка, порухав її потрісканими, рибою пропахлими пальцями і рівно пішов додому, несучи багатозначну посмішку на своїх сонцем накраплених веснянках (Стельмах, І, 1962, 460); Хворе вухо кілька разів намагався [ведмідь] порухати лапою, але від кожного дотику воно ще гірше боліло (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 66).

2. неперех., чим. Рухати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 295.