ПОРУ́БКА, и, ж.

1. Вирубування, вирубка лісу, дерев. [Деревіцький:] Порубки не новина, бували вони і раніш (Кроп., IV, 1959, 73); Кожного ранку Гнат об’їжджає село, щоб встановити, чи всі вийшли на роботу, чи немає ніяких порушень, як-от крадіжка колгоспного майна, порубка дерев на шляху (Тют., Вир, 1964, 65); Селяни розгромили сотні поміщицьких маєтків, відібрали чимало землі разом з посівами, вчинили масову порубку лісу (Хлібороб Укр., 1, 1969, 5).

2. Місце, ділянка, де вирубано або де вирубують ліс; вирубка (у 2 знач.). Поминув [Ярослав] березняк, стару дубову порубку, далі зміяста стежка знову підбігала до річки (Мушк., День.., 1967, 79); Порубка скінчилась, знову почався ліс (Донч., V, 1957, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 293.