ПОРОХНО́, а, с. Те саме, що порохня́. [Мавка:] Вона [верба] мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе (Л. Укр., III, 1952, 200); Очі його, великі і нерухливі, світилися мертвим, скляним блиском, блиском вогкого, гнилого порохна, яріючого серед потемків (Фр., І, 1955, 282); Місце.. було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном, що висвічує, луговий острів, пахучий, безлюдний (Тют., Вир, 1964, 458); Байдуже їй, що Хо з усієї сили намагається налякати її.. Байдуже! Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів, зве його порохном (Коцюб., І, 1955, 171); Колишні царські лизоблюди Чи блюдолизи — все одно! Небавом і сліда не буде Од вас, огидне порохно! (Рильський, Поеми, 1957, 166); * У порівн. На темній одежі світились руки, прозорі й молочні, як поночі порохно (Коцюб., II, 1955, 377).

Узя́тися порохно́м — те саме, що Узя́тися порохне́ю (див. порохня́). Миколай [ікона святого] від хробаків Порохном узявся (Рудан., Вибр., 1937, 200).

◊ Порохно́ си́плеться (си́палось) з кого — те саме, що Порохня́ си́плеться (си́палась) з кого (див. порохня́). — Він уже підтоптаний, вже порохно з нього сиплеться (Гуц., З горіха.., 1967, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 285.