ПОРОЗПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.

1. Розіпхати, розштовхати всіх або багатьох. [Олімпіада:] Бувало у неділю.. піду до церкви, то зять усіх людей порозпихає, а мене постановить на найпросторішім місцеві (Кроп., III, 1959, 280); Нагнувся [Максим], придивляється. Далі зразу: одного в один бік, другого в другий, мовчки порозпихав товаришів, прожогом рвонувся до вікна (Вас., Вибр., 1954, 23).

2. Розмістити все або багато чого-небудь у різних місцях; порозтикати. Вийшов Луценко од стражника і аж у чоботях під устілкою порозпихав їх [гроші], щоб де не забрали (Тесл., З книги життя, 1918, 219); Таскає [сусід] кудись шлеї, заступи, граблі, м’ячі.. Сяк-так порозпихав свій крам (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 167); // перен. Як-небудь улаштувати всіх або багатьох у різних місцях; улаштувавши, звільнитися від кого-небудь, позбутися когось. Дітей при йому не було, — усіх порозпихав, жінка умерла, зостався сам як палець (Мирний, І, 1954, 160); — Можна ще кудись порозпихати їх [в’язнів] у потребі, пане прокуроре (Козл., Сонце.., 1957, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 276.