ПОРОЗПИРА́ТИ, а́є, док., перех., розм.

1. Розперти, розсунути в сторони все або багато чого-небудь.

2. безос. Розпухнути, збільшитися в об’ємі (про частини тіла). Усеньке тіло взялося сверблячо-болючими струпами, а пальці на руках аж порозпирало (Минко, Моя Минківка, 1962, 69); Животи порозпирало.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 276.