ПОРОЗЗУ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пороззува́ти. Мертві оксенівці «сидять» під школою, поспиравшись спинами об цегляну стіну. Вони пороззувані, роздягнені до сорочок (Тют., Вир, 1964, 540).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 272.