ПОРОЗВІ́ШУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до порозві́шувати 1. Наокруги ганку горіли каганці і розмальовані ліхтарі, скрізь порозвішувані на деревах (Стор., І, 1957, 374); Сусідки-молодиці, скупчившись над хворою, про щось з жвавістю сперечалися, показували на порозвішувану по стінах одіж, на Замфіра, на дітей (Коцюб., І, 1955, 229); Коли її ніхто не послухав, вона ще більше розсердилася, позбирала порозвішувані онучі і шпурнула ними за поріг (Кобр., Вибр., 1954, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 271.