ПОРОЖНІ́ТИ, і́є, недок.

1. Ставати порожнім, менш заповненим. От примічають старі, що як стане кратер порожніти, То вже й не знають, відкіль самохіттю вино прибуває (Зеров, Вибр., 1966, 327); // безос. Порожніє в хаті, пустіє і в коморі, і на дворі, бо, сказано, без хазяїна двір плаче (Н.-Лев., І, 1956, 93); // Ставати безлюдним, малолюдним. Хата порожніє, зостаються тільки Вельцель, його жінка, дочка, Горніг і старий Бавмерт (Л. Укр., IV, 1954, 232); Була ніч. Пора, коли зовсім порожніють вулиці (Ю. Янов., II, 1958, 123).

2. рідко. Те саме, що порожнюва́ти. Ми збудували новий клуб і не в повній мірі його використовуємо. У нас буває чимало вечорів, коли кімнати порожніють (Шиян, Магістраль, 1934, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 269.