ПОРО́ДИСТИЙ, а, е.

1. Який має яскраво виражені ознаки доброї породи (у 1 знач.); чистокровний (про тварин). А корови ж у нас добрячі, породисті (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 131); — Я так гадаю, що наш Гнідко не звичайний кінь. Він обов’язково породистий. Може бути, що навіть кавалерійський (Збан., Малин. дзвін, 1958, 73); // Який є ознакою доброї породи, який свідчить про належність до цінної породи. Його [собаки] гнучка, породиста спина кольору перепаленої цегли, покроплена білосніжними цяточками, граціозно вигиналася (Кир., Вибр., 1960, 299).

2. перен., заст., ірон. Який має певні риси зовнішнього вигляду, манери, що вважалися притаманними вищим, аристократичним верствам суспільства. [Барон:] Ми хотіли б стати у вас акторами.. [Князь:] На ролі князів, баронів, графів. [Барон:] І тому подібних породистих екземплярів (Лев., Драми.., 1967, 232); // Який свідчить про аристократичне походження кого-небудь. Молодик мав породисте довге обличчя (Загреб., Європа 45, 1959, 140); Вся поверхня лиця у Лялі являла собою невеликий трикутник, і на цій обмеженій площі.. розмістилась пара великих, довгастих зелених очей, довгий, може, дещо задовгий, породистий ніс (Вільде, Повнол. діти, 1960, 12); // Який має будову тіла, зовнішній вигляд, характерні для людини певної етнічної належності. — Очі його — маленькі сірі очі породистого сакса — звелися вгору (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 266.