ПОРЕНЧА́ТА, ча́т, мн., діал. Поручні, бильця. Троє молодих людей сидять на поренчатах, що одділяють море од вулиці (Коцюб., II, 1955, 427); Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду (Н.-Лев., II, 1956, 307); Дівчина вийшла з води, повиснувши на гнутих білих поренчатах (Кучер, Голод, 1961, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 251.