ПОРВА́ТИСЯ1, ве́ться, док.
1. Розділитися на шматки від смикання або надмірного натягання; розірватися. Папірець порвався, але Дарка не посміла просити другого (Л. Укр., III, 1952, 653); [Магістер:] Люди й покоління се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може (Л. Укр., III, 1952, 97); Та не порветься волосінь міцна, І вудлища цупкого не зламати… (Рильський, II, 1960, 118); // Втратити цілість, суцільність, єдність. Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня хмара порвалася на небі (Н.-Лев., II, 1956, 184); Бій був жорстокий і славний, звивиста лінія німецького опору спочатку вирівнялась, вигнулася в ворожий бік, потім порвалась, немов гнила тканина (Ю. Янов., II, 1954, 14); // Відокремитися, відірватися від цілого, від основи; обірватися. Вона кинулась до колиски, вхопила за бильця колиску з дитиною і рвонула її так, що всі вірвечки порвалися (Н.-Лев., II, 1956, 194); Порвалися струни на арфі… І арфа сумує німа (Олесь, Вибр., 1958, 97).
2. Зробитися дірявим, подраним. — Мамо, як учора мене штовхнув Хомин Микола, а я впала, а спідничка й порвалася (Тют., Вир, 1964, 26); // Зноситися до дірок (про одяг, взуття). Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались, Охляли, ніби в дощ щеня! (Котл., І, 1952, 72); — Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались, — плачу (Тесл., З книги життя, 1949, 40).
ПОРВА́ТИСЯ2 див. порива́тися1.
ПОРВА́ТИСЯ3 див. порива́тися2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 250.